Ой, Боже мій милий, з високого неба
Вислухай молитву мою.
Возьми мою душу на небо,
А тєло в сирую землю.
Насипте на мене високу могилу –
Травою вона заросте.
Посадіть ви на неї червону калину –
Вона навесні розцвіте.
Пташки будуть до неї прилітати
І будуть калину клювать.
А я, сиротина, як в полі билина,
Там буду одна (один) спочивать.
Колись мої ножки по світу ходили,
Так бистро года пролетять.
Колись мої ручки так тяжко робили,
А зараз лежать на грудях.
Колись мої глазки так зорко гляділи,
А зараз закриті лежать.
Як тяжко лягати в сирую земельку,
І більше родних не видать.
А ви, мої рідні, знайомі і близькі,
Приходьте мене навіщать.
Червону калину на моїй могилі
Своїми сльозьми поливать.
Oh, my dear God, from high heaven
Hear my prayer.
Take my soul to heaven,
And the body in the damp earth.
Pour a high mound on me -
It will be overgrown with grass.
You plant a red viburnum on it -
It will bloom in the spring.
The birds will fly to her
And viburnum will bite.
And I, an orphan, as in a field of epics,
There I will rest alone (one).
My legs once walked the world,
So the bistro of the year will fly by.
My pens used to work so hard,
And now lie on your chest.
My eyes used to look so bright,
And now they are closed.
How hard it is to lie down in the damp earth,
And more relatives will not be released.
And you, my relatives, acquaintances and relatives,
Come visit me.
Red viburnum on my grave
They water with their tears.
