Текст песни Борис Олійник - Інвектива-2

Борис Олійник. Інвектива-2

У шабаші свавільної свободи,
Під'юджувані із суфлерських буд,
Ми, наче зомбі,
не спитавши броду,
Пустились в блуд.

Заблукані в глухім чортополосі,
З похмілля так і не збагнули суть:
Що то ж не ми йдемо,
сліпі та босі,
А нас ведуть.

Мов пішаки залаштункових ігрищ,
Не згледілись,
як просвистіли все:
Від Батьківщини — до імен і прізвищ, —
А нас несе,

Немов човна без весел і правила,
У темний вир трагедій морових,
Де нас чекає доля оніміла
Рабів нових.

І покіль ви,
такі свідомі й ситі,
Годовані із нетутешніх блюд,
Шукаєте нам корінь у санскриті,
Нас в корінь б'ють!

І, заки всує плачете по слову
На всіх майданах і на всі лади, —
Свої ж поганці українську мову
Здають в латинь.

А ми йдемо за вами навздогінці.
І, як не вимрем,
дійдемо таки
В Європу.
Але вже — не українці,
А хохлаки.

І наймуть нас гуманні чужоземи
Водить ослів на ранній променад.
Самі ж зведуть на нашім чорноземі
Новий Багдад.

І якось ми,
стужившись по домівці,
Повернемось,
і нам розкаже гід,
Що тут колись
жили, пак, українці...
— А є хоч слід?
— Та от... схолов і слід.

І ми восплащемо талановито,
Зазвичай поминаючи дідів,
Що нас ізнов за наше жито бито,
Що нам обрали не таких вождів,

Що винні всі,
а ми — і на крупину,
Бо тихі, як осінніх падолист.
Що коли б нас вчергове не купили,
Хіба б ми учергове продались?!

Та інородців вилаєм належно,
Що й досі, кляті, не перевелись,
І не дають нам спати в незалежній,
І норовлять, щоб ми їм продались.

І Україні, неспалим-купині,
Поклянемося при святі дари,
Що коли б нас вчергове не купили,
Ми б вас, маман, їй-бо, не продали.

Борис Олийнык. Инвектива-2

В шабаше произвольной свободы,
Подстрекаемый с Суфлерское д,
Мы, как зомби,
не спросив броду,
Пустились в заблуждение.

Заблудшие в глухом чортополоси,
С похмелья так и не поняли суть:
Что это не мы идем,
слепые и босые,
А нас ведут.

Как пешки закулисных игрищ,
НЕ згледились,
как просвистели все:
От Родины - в имен и фамилий, -
А нас несет,

Словно лодки без весел и правила,
В темное водоворот трагедий моровых,
Где нас ждет судьба онемела
Рабов новых.

И доколе вы,
такие сознательные и сыты,
Кормящиеся с нездешних блюд,
Ищете нам корень в санскрите,
Нас в корень бьют!

И, прежде чем всуе плачете по слову
На всех площадях и на все лады, -
Свои негодяи украинский язык
Сдают в латынь.

А мы идем за вами вдогонку.
И, как вымрут,
дойдем таки
В Европу.
Но уже - не украинцы,
А Хохлак.

И наймут нас гуманные чужоземы
Водит ослов на ранней променад.
Сами же возведут на нашем черноземе
Новый Багдад.

И как-то мы,
стужившись по дому,
вернемся,
и нам расскажет гид,
Что здесь когда-то
жили, бишь, украинцы ...
- А хоть следует?
- Да вот ... схолов и след.

И мы восплащемо талантливо,
Обычно поминая дедов,
Что нас опять за наше рожь били,
Что нам выбрали не столь вождей,

Что виноваты все,
а мы - и на Крупин,
Потому тихие, как осенних листопад.
Что если бы нас в очередной раз не купили,
Разве мы в очередной раз продались ?!

И инородцев вилы должно,
Что до сих пор, проклятые, не перевелись,
И не дают нам спать в независимой,
И норовят, чтобы мы им продались.

И Украина, неспалим кочке,
Поклянемся при святые дары,
Что если бы нас в очередной раз не купили,
Мы бы вас, маман, ей-богу, не продали.