Якось в одній далекій долині почалася повінь. Дощ падав так сильно і безперервно, що невдовзі всі поля і ниви були залиті водою. З кожним днем вода підносилася все вище і вище.
Раптом почувся чийсь плач. Плакала найповільніша і найдурніша черепаха.
– Чому ти плачеш? – заґеґала гуска, що пролітала над нею.
– Утоплюся! – заридала черепаха. – Тобі легко, ти маєш крила, можеш літати... А мої ноги такі короткі, що потрібно аж два місяці, щоб дійти до гір...
– Ну, ну... – заспокоювала гуска. – Ось покличу свою сестру, і ми занесемо тебе на гору.
Коли прилетіли гуси, вода вже доходила черепасі до шиї. Вони опустилися, тримаючи в дзьобах вербову галузку. Черепаха схопилась за неї ротом і гуси піднесли її догори.
Вони полетіли понад водою до гір, де вже зібралися всі інші черепахи, які були трохи мудріші і вирушили в дорогу, коли виявили, що вода починає прибувати. Черепахи були дуже щасливі, коли побачили, як гуси рятують їх немудру товаришку, і почали голосно вигукувати, щоб прославити двох гусок й віддячитися їм:
– Слава! Слава! Нумо заспіваймо спасителькам «Слава»!
Але, коли гуски ще були над водою, найповільніша і немудра черепаха з радости також закричала:
– Слава-а-а!
І ... плюх у воду.
Дуже важливо вміти контролювати свій язик. Нерозумна черепаха заплатила за це власним життям...
«А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину...» (Мт. 15, 18).
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Как-то в одной далекой долине началось наводнение. Дождь шел так сильно и непрерывно, что вскоре все поля и нивы были залиты водой. С каждым днем вода поднималась все выше и выше.
Вдруг послышался чей-то плач. Плакала самая медленная и глупая черепаха.
- Почему ты плачешь? - заґеґала гусь, что пролетала над ней.
- утоплюсь! - зарыдала черепаха. - Тебе легко, ты крылья, можешь летать ... А мои ноги такие короткие, что нужно аж два месяца, чтобы дойти до гор ...
- Ну, ну ... - успокаивала гусь. - Вот позову свою сестру, и мы занесем тебя на гору.
Когда прилетели гуси, вода уже доходила черепахе к шее. Они опустились, держа в клювах ивовую ветвь. Черепаха вскочила ее ртом и гуси подняли ее вверх.
Они полетели над водой гор, где уже собрались все остальные черепахи, которые были немного мудрее и отправились в путь, когда обнаружили, что вода начинает прибывать. Черепахи были очень счастливы, когда увидели, как гуси спасают их незамысловатую подругу, и начали громко кричать, чтобы прославить двух гусей и поблагодарить им:
- Слава! Слава! Давайте споем спасительной «Слава»!
Но, когда гуся еще были над водой, самая медленная и незамысловатая черепаха от радости также закричала:
- Слава-а-а!
И ... плюх в воду.
Очень важно уметь контролировать свой язык. Неразумная черепаха заплатила за это своей жизнью ...
«А то, что из уст выходит, из сердца и оно, собственно, оскверняет человека ...» (Мф. 15, 18).
Из книги Бруно Ферреро «365 коротких историй для души»
