Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
«На світі є тільки одна єдина проблема — як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі», — писав Антуан де Сент-Екзюпері.
«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого». (Мт. 13, 34)
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
The German poet Rilke lived in Paris for a while. On his way to university, he and his French girlfriend crossed a very crowded street.
At the corner of this street was an elderly woman, asking for alms from passers-by - always in the same place, motionless as a statue, with her outstretched hand and her eyes lowered to the ground.
Rilke never gave her alms, and his girlfriend often found some money for her.
One French woman asked the poet:
- Why do you never give anything to this poor man?
"We should give her something for the heart, not just the hands," he replied.
The next day Rilke came in with a beautiful rose that had just begun to blossom, and gave it to the poor woman. Suddenly the beggar looked up, looked at the poet, and with a gesture of holding him, effortlessly stood up, grabbed his arm and kissed her ... And went away, pressing the rose against his chest.
No one saw her all week. And then the woman sat again in the same place - silent, motionless, as before.
- What has she lived all these days? Asked the young French woman.
"A rose," replied the poet.
“There is only one problem in the world - how to re-provide humanity with some spiritual nourishment, to cause anxiety to the spirit. It is necessary for humanity to be irrigated from above. Listen: It's impossible to live on thinking about refrigerators, politics, balances and crossword puzzles. It is impossible to go further, ”wrote Antoine de Saint-Exupery.
"All this was spoken by Jesus to the people in parables, and without parables he said nothing to them." (Mt 13: 34)
From Bruno Ferrero's 365 Short Stories for the Soul
