(Сл. Миколи Вінграновського)
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
(Sl. Mykola Vingranovsky)
Nobody loves you like that. I am alone.
I love you like damn. To death.
Earth in the sky, evening, happiness, smoke,
Years and years, snow, wiped by water,
Look, look: mine is your voice:
How it glows warmly at dawn…
I love you as my salt Sivash,
Like a forest in December its leaf last.
They are one to me: you and you…
Centuries, waters and peoples smoke…
My you are the memory of the steppe-feather,
Dawn heavenly voice and freedom.
