...І вона цілує його в плече,
На якому він носить АК і наколку з Че,
Говорить до нього: коли ти нарешті заснеш?
Ти так себе вбиваєш, і мене за разом теж.
Скільки тобі новин, сюжетів, коментарів
Військових, політиків, журналістів і лікарів?
На скільки замків треба закрити кордон,
Щоб ти забув про війну і згадав про сон?
І він їй говорить щось про АТО та РНБО,
Так довго, що починають ходити тролейбуси та метро;
Що вона засинає нарешті на його руці,
Рахуючи замість овець подряпини та синці.
І він завмирає, щоб не збудити її,
Слухає, як їдуть потяги, відправляються кораблі.
Все думає, як сказати, що знову її залишає,
Коли від утоми і сам врешті-решт засинає.
... И она целует его в плечо,
На котором он носит АК и наколку с Че,
Говорит ему: когда ты наконец уснешь?
Ты так себя убиваешь, и меня за разом тоже.
Сколько тебе новостей, сюжетов, комментариев
Военных, политиков, журналистов и врачей?
На сколько замков надо закрыть границу,
Чтобы ты забыл о войне и вспомнил о сне?
И он ей говорит что-то о АТО и СНБО,
Так долго, что начинают ходить троллейбусы и метро;
Что она засыпает наконец на его руке,
Кроме вместо овец царапины и синяки.
И он замирает, чтобы не разбудить ее,
Слушает, как едут поезда, отправляются корабли.
Все думают, как сказать, что снова ее покидает,
Когда от усталости и сам в конце концов засыпает.
