За те, що встоперше хочу мчати стрімголов
Виправляти усе невчасно знов,
Що не часто згадував, що для мене всім є Ти,
Що найдовший шлях обрав собі пройти.
За те, що не можу повернути час назад
Й обернути у літо снігопад,
Що злегковажив тим, що шанс дається лиш один,
Що прямим шосе здавався серпантин.
За те, що гортаю досі жовклі сторінки
Й живуть у душі святі рядки,
За помилками власними що повинен слідом йти.
Бачить Бог: вихід я хотів знайти...
Дзвін струн моїх у тиші чує лиш марево бліде,
Й той берег, що тепер пустує, чекає ще Тебе...
Пробач, що насмілився нас зламати,
Пробач, що відпустив, коли мав обійняти,
Пробач, що забув, коли мав пам'ятати,
Пробач.. Так легко найцінніше втратить....
Що вчасно не зміг себе здолати,
Що так мало ранків встиг подарувати,
Що усмішку твою можу лиш пам'ятати
Пробач...
Для того, что я хочу муюсировать напряжение
Исправить все неправильно снова,
Что не часто говорили, что все ты,
Что самый длинный путь решил пройти.
За то, чтобы не получить время назад
И обернуть летом снегопадом,
Это давно было шансом покинуть один,
Что прямое шоссе, казалось, серпантина.
На вершину страницы тюков
И жить в душе святых линий,
Ошибками в себе, что следует следовать.
Видит Бога: Выход Я хотел найти ...
Колокол моих струн в тишине слышит тарелку кобыла,
И побережье, которое сейчас пусто, жду тебя ...
Прости, что насмешливо нас, чтобы сломаться,
Прости, который выпустил, когда это было объятие,
Забыл, что забыл, когда ему пришлось помнить,
Простите .. так легко самые ценные ....
Что своевременно не мог преодолеть себя,
Что так мало утра удалось дать,
Что твоя улыбка может вспомнить
Простить ...
