Я так боюсь відчинених дверей...
Я так боюсь дивитися у очі...
Я так боюсь не пережити ночі
І загубити віру у людей.
Я так боюсь не пам'ятати снів,
Боюсь, коли життя не має змісту
І на папері порожньо і чисто...
Я так боюсь, що я
недолюбив.
. . . . . . . .
Щоб змінити життя на краще,
Треба вийти за межі звичок,
Збити будні, не знати нащо,
Ніби попіл до попільничок.
Розгубити старі проблеми,
Бути разом старим і юним,
Перекреслити звичні схеми,
Переплутати дощ і струни,
Полетіти, мов камінь з пращі,
Шугонути увись стрілою...
Щоб змінити життя на краще,
Треба стати самим собою.
Я так боюсь открытых дверей ...
Я так боюсь смотреть в глаза ...
Я так боюсь не пережить ночи
И потерять веру в людей.
Я так боюсь не помнить снов,
Боюсь, когда жизнь не имеет смысла
И на бумаге пусто и чисто ...
Я так боюсь, что я
недолюбил.
. . . . . . . .
Чтобы изменить жизнь к лучшему,
Надо выйти за пределы привычек,
Взбить будни, неизвестно зачем,
Будто пепел в пепельниц.
Растерять старые проблемы,
Быть вместе старым и молодым,
Перечеркнуть привычные схемы,
Перепутать дождь и струны,
Улететь, как камень из пращи,
Шугонуты ввысь стрелой ...
Чтобы изменить жизнь к лучшему,
Надо стать самим собой.
