Сходить сонце над горами, відкриває неба браму,
Стука промінь у віконце, там не було зроду сонця.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
В ліжку тім лежить царівна, та що зветься Білосніжка.
Прокидається уранці, умивається росою,
Кожен день у вишиванці та з заплетеною косою.
Не потрібні їй ні перли, ні букети з чорнобривців,
Гноми вже давно померли, а в горах немає принців.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
Так життя її минає, засинає Білосніжка.
Восходит солнце над горами , открывает неба ворота ,
Стука луч в окошко , там не было никогда солнца .
В хижине черные ставни , в фотографии - белое кровать ,
В постели том лежит царевна , и что называется Белоснежка .
Просыпается утром , умывается росой ,
Каждый день в вышиванке и с заплетенной косой.
Не нужны ей ни жемчуг , ни букеты из бархатцев,
Гномы уже давно умерли , а в горах нет принцев .
В хижине черные ставни , в фотографии - белое кровать ,
Так жизнь ее проходит , засыпает Белоснежка .
