Коли запала тиша на землі,
Європа тішилась, отримавши свободу,
Та довго ще вела важкі бої
Маленька армія великого народу.
Їх не вітали сурми й барабани,
Втирала мати очі рукавом,
Ішли безвусі хлопці в партизани,
Аби не жити на своїй землі рабом.
І кожен знав, що орденів не буде,
Що обеліски ще не скоро їм поставлять,
Що обіллють помиями і брудом
За тридцять срібняків їх рідні браття.
І кожен чув, як стукотять вагони
Через мости небачених річок,
Сибірськими снігами ешелони
Дружин, батьків і навіть діточок.
І кожен бачив як горіла рідна хата,
Хоча по радіо скінчилася війна,
І сивого з медалями солдата,
Сп’янілого від крові і вина.
Не треба сліз, обдурений народе,
Пройшли роки, тепер побачив ти,
Що не буває справжньою свобода,
Якщо її на танках привести.
У багатьох тепер на серці камінь,
Багато слів високих і пустих,
Нема хрестів над їхніми кістками,
І нікуди нам квіти принести.
Нема хрестів над їхніми кістками,
І нікуди нам квіти принести...
When the silence on earth fell,
Europe was pleased to be free,
But for a long time she fought hard
A small army of great people.
They were not welcomed by trumpets and drums,
Rubbing her eyes with her sleeve,
Guessed guys went to the guerrillas,
To not live on your land a slave.
And everyone knew that there would be no orders,
That the obelisks will not deliver to them soon,
Washable with dirt and dirt
For thirty pieces of silver, their brethren.
And everyone heard the wagons pounding
Through bridges of unprecedented rivers,
Siberian snow echelons
Wives, parents and even children.
And everyone saw their home burning,
Although the war ended on the radio,
And gray with the soldier's medals,
Drunk with blood and wine.
No need for tears, deceived people,
Years passed, now you saw
What is not true freedom,
If you bring it to the tanks.
Many now have a stone in their hearts,
Many words are tall and empty,
There are no crosses over their bones,
And nowhere to bring us flowers.
There are no crosses over their bones,
And nowhere to bring us flowers ...
