Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Sowed to the people
their rye leafs in summer,
Took away the planet,
sent stitches to the contest,
She taught children,
how in the world on conscience to live,
Breathed lightly -
and quietly went abroad.
- Where are you, Mom ?! -
frightened children.
- Where are you, grandma? -
grandchildren run to the gate.
- I'm not far ...
where the sun goes to rest.
It's time for me, kids ...
And you grow without me already.
- But how are we without you? ..
And what did you think, Mom?
- And who our grandmother,
to dream lead on fairy tales?
- And I deprive you
all the rainbows with cranes,
And silver on the grass,
and gold on spikelets.
- We don't need a rainbow,
we don't need silver and gold,
If only you
we were always waiting for the end of the gate!
But we will rework
all your eternal work, -
Stay away, mother.
Stay forever. Don't go.
She smiled,
beautiful and gray as fate,
She waved her hand - all towels soared.
"Stay happy," -
and became a thoughtful field,
To the whole planet,
for all generations and ages.
