Текст песни Юрій Іздрик - Таке - 15. Фісташки безсмертя

«Фісташки... – ну, це в натурі, тіпа, земляной оріх, як ці, ну, знаєш, арахіси, токо арахіси так і дозрівають у землі, в таких, вроді как пористих оболочках, ти же пиво п’єш, да? нє? ну, карочє, неважно, так вот, а фісташки появляються, тіпа, як із почьок, вони такі вроді почьки, да? ну і вони, карочє, до соньца із-под землі вилазять, проізростають в натурі, ти не гуманітарій, да? но должен в’їхать, і вот, чуєш, када така почька под лучі соньца попадає, а фісташки, вони реально лучше всього на солончаках ростуть, потому шо соль, ну як сказать, от, возьми, к приміру, консерви, у нас, на Аралі, їх вопше без уксуса готовлять... кстаті, будеш у наших краях... а сам ти откуда? запа- денець, да?... ну, бог с тобой, чуєш, так вот фісташки, вони на соньці, тіпа, зразу висихають і лопаються, ти же пиво п’єш? нє? ну, неважно, але бачив, які вони розколоті, прикольно, да? береш і їш, бо єслі би вони від жари не лопали, то не факт, шо їх скаралупу роздавиш, да, по крайній мірі зубами не візьмеш, обламаєшся, карочє, а всьо потому, шо це в натурі оболочка почьки, а не оріх, вона без базара болії тверда, ти не гуманітарій, ти должен в’їхать, вот, і разні греки, там, асірійці, хазари, в старину тими почьками амфори обклеювали, і разні другі горшки і сосуди, бо вроді і кошерно, і укріпляє стінки сосудов, і, термоізоляція, да, а всьо, шо в нутрі у почєк висихає, то получаєтся тіпа як оріх, по-ботанічєскі це ложний плод називається, потому шо воно не плод на самому ділі, но, як сказать, корочє, вроді листков, которі зрослісь, не розпустівся, так вот сольона пиль і глина, наслоясь на оріх, проізводять замічательний ефект...»

Коротше кажучи, гаркавий пафос рожевої одеколонної хмарки зводився до того, що фісташки, які віддавна вважаються способом на продовження життя, затримання старіння, про що знають і сучасні косметологи з фармацевтами, насправді володіють секретом безсмертя зовсім не завдяки чудодійному хімічному складові, а тому, що, дозріваючи на солончаках, фісташки обдуваються солоними вітрами, і кристалики солі разом із частинками сірої глини осідають на плодах, утворюючи природний захисний шар, який оберігає горішки від псування, але справа тут не в консерваційних властивостях солі, а в тому, що легкорозчинна у воді сіль, проникає разом із нею в саму суть, у водообіг кожної живої істоти, кожного створіння, вливається у її найпотаємніші судини, проникає в генетичний код... і зберігає його в комбінаціях власних кристалів. Назавжди. Та навіть не в цьому справа. Сама потенційна здатність соляних структур проникати у фундаментальні засади біологічного існування породжує те емоційно-інформаційне поле, відчуваючи яке, організм згадує... що насправді... вже володіє секретом безсмертя. Що ним володіє кожна жива істота. Кожна людина. Кожна душа.

Історію про фісташки розповів безумний, як рожева хмарка, молодик семітської зовнішності родом звідкілясь чи з-під Маріуполя, чи то з-над Аралу. Мав він ядучо-одеколонне прізвище Шипр.

"Pistachio ... - well, it's in kind, the type, the groundnut, like these, well, you know, peanuts, the peanuts toko ripen in the ground, in such, like porous shells, you drink beer, yes ? not? well, short, it doesn't matter, so here, and pistachios appear, kind of like kidneys, they're kind of kidneys, right? well, they, in short, get out of the sun from the ground, grow up in kind, you're not a humanitarian, huh? but they have to come in, and here, you hear, where such a kidney gets into the sun's rays, and pistachios, they really grow best on solonchak, because salt, well, say, take, for example, canned food, here, in the Arals, they are better prepared without vinegar ... by the way, you will be in our lands ... and where are you from? western, huh? ... well, god with you, you hear, so here are pistachios, they are in the sun, they are type, they dry up and burst at once, you drink beer? not? well, unimportant, but saw them split, cool, huh? you take and eat, because if they did not burst the heat, it is not a fact that you will crush their shells, yes, at least you will not take your teeth, you will break it, it is shorter, and all because it is a kind of kidney shell, not a nut, without the bazaar of pain, you are not a humanitarian; you must come in, here, and the various Greeks; vessels, and, thermal insulation, yes, and everything that in the interior of the kidney dries, it turns out like a nut, botanically it is a false fruit it is called, because it is not a fruit in fact, but, as they say, shorter, like the leaves that have grown, have not blossomed, so the salt dust and clay, layering on a nut, produce a remarkable effect ... "

In short, the whimsical pathos of a pink cologne cloud came down to the fact that pistachios, which have long been considered a way of prolonging life, delaying aging, which modern cosmetologists with pharmacists know about, do not really have the secret of immortality, not because of the miraculous chemical compound, ripening on saltines, pistachios are blown by salty winds, and crystals of salt, along with particles of gray clay, settle on the fruit, forming a natural protective layer that protects the nuts from damage, but to the right not in the conservation properties of salt, but in the fact that salt is easily soluble in water, penetrates with it into the essence, into the water circulation of every living creature, every creature, flows into its innermost vessels, penetrates into the genetic code ... and stores it in combinations of their own crystals. Forever. But that's not the point. The very potential ability of salt structures to penetrate the fundamental foundations of biological existence gives rise to that emotional-information field, feeling which, the body remembers ... that in fact ... already holds the secret of immortality. What every living creature possesses. Every person. Every soul.

The story of the pistachios was told by a mad man, like a pink cloud, a young man of Semitic appearance, who came from or from Mariupol, or from above Aral. He had the eerie-cologne surname Shipra.