юрій андрухович
just in between
...це трохи як з готельними
номерами -
виселення перед дванадцятою,
отже, ми зачиняємо двері,
збігаємо вниз
і здаємо ключі у рецепцію.
але що з номерами?
що відбувається з ними без нас? що стається
з усією плутаниною простирадел, з усім бардаком,
усіма рушниками,
подушками,
попелом у попільничках?
чи так само його здуває
віконний повів?
чи так само скрапує кран
над ванною? чи
запотіле дзеркало врешті прояснюється?
що в ньому видно?
(як повідав би Класик:
О, багато я дав би за те,
аби тільки побачити,
що відбувається з номером,
котрий я навіки покинув! )
зрозуміло, що згодом з'являється покоївка
з метою витерти кожен найменший слід
після нас, ніби нас не було.
і це їй вдається.
зрозуміло й те, що пізніше
тут з'являться інші, інакші,
поселені.
але що стається в час поміж?
поміж нашим виходом і появою
покоівки
у готельному номері,
де так близько лежалось удвох,
так близько дихалося?
Yuriy Andrukhovich
just in between
... it's a bit like a hotel
numbers -
eviction before twelve,
so we close the door,
cascading down
and we hand over the keys to the reception.
but what about the numbers?
what happens to them without us? what's happening
with all the confusion of sheets, with all the mess,
all towels,
pillows,
ash in ashtrays?
or so blows it away
window led?
or scrapes the crane
above the bathroom? or
does the foggy mirror finally clear up?
what's in it?
(as the Classic would say:
Oh, I would give a lot for
just to see
what happens to the number
which I left forever! )
it is clear that the maid appears later
in order to erase every small footprint
after us, as if we were gone.
and she succeeds.
it is clear that later
others will appear here, otherwise,
settled.
but what happens in between?
Among our output and appearance
maids
in the hotel room,
where the two were so close,
breathed so close?
