Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.
Отаман каже жартома:
"Чом не раді йти, у Батькiвшину?
Може далі йти сил нема,
То повертай до Ізмаїлу!"
А сто братців засміялись,
Інші сто сказали:
"Ми жіночок-вражаночок
Й діточок лишали.
Там жіночок-вражаночок
Й діточок лишали.
Одпустіть, жалкувать не будем,
За дніпровськії плавні,
Навік бачить вже забудем
Землі православні".
В отамана очі хмари,
Крівцею налиті:
"Ну йдіть, плодіть яничарів,
Бісовії ді- ти!"
І коли закурився шлях,
Запорожці коней вертали,
Зі сльозами на очах
Козаки своїх рубали.
From captivity, from under Ishmael
The Cossacks were leading
In the clear stars, to Ukraine
Dear brothers.
The Ataman says jokingly:
"Why aren't you happy to go to your homeland?
Maybe there is no strength to go further,
Then return to Ishmael. "
And a hundred brethren laughed,
The other hundred said:
"We are a woman-impressed
And the children were left.
There's a woman-impressed
And the children were left.
Let go, we will not regret
During the Dnieper floodplains,
We will forget to see forever
Orthodox lands ".
In the ataman's eyes are clouds,
Blood poured:
"Come, bring forth the Janissaries,
Damn children! "
And when the way was lit,
Cossacks returned horses,
With tears in his eyes
The Cossacks chopped their own.
