Наче айсберг здоровенний,
Наше місто білим стало,
Сніг сховав будівлі й мури,
І мороз непримиренний
Робить боляче, мов жало.
Снігові стоять скульптури,
Наче зліплені старанно…
Невблаганно дмуха вітер,
Пальці змерзли, наче крига,
Мучить холод несказанно.
Ми, як білі змерзлі віти,
Не прийде до нас відлига…
Та хай лине й на морозі
Пісня, чиста незрівнянно,
Струни хай бринять сталеві,
Доки грати ми ще в змозі,
Доки серце не крижане,
Доки стріли металеві
Ще те серце не пробили.
До останнього співати
Будьмо, хоч мороз шалений,
І, як досі ми терпіли,
Далі будемо приймати
Ми мороз отой скажений.
Тільки б прийняти смиренно…
Like a huge iceberg,
Our city has become white,
Snow hid buildings and walls,
And the frost is irreconcilable
It hurts like a sting.
Snow standing sculptures,
As if glued together carefully…
The wind blows relentlessly,
Fingers froze like ice,
To torment the cold is indescribable.
We are like white frozen branches,
The thaw will not come to us…
And let it fall in the cold
The song, pure incomparable,
Let the strings swell steel,
While we are still able to play,
Until the heart is icy,
While the arrows are metal
They haven't broken that heart yet.
Sing to the last
Be, though the frost is mad,
And as we have suffered so far,
Next we will accept
We are the frost of this madness.
Just take it humbly…
