Девятнадцять, поки не читаю Ніцше
Світ не став ліпшим, просто знаю більше
Не діймає біль вже, хоч лишає тінь ше
Запитання в віршах, далі справді гірше?
Спробуй розберись. Це як рівняння Максвела.
"Спробуй, розберись", якось сказав я так собі
Щирість культивують, та не вона в ціні
І ми не навчені з ходу вирішувати, так чи ні
Плаче ніч. Листопад розмиває скло вікон
Знов бетон леді осінь розбавляє моветоном
Злива зганяє під зонт, тріщить озон, та
Мільярди ламп і ліхтарів ніколи не замінять сонце
Черговий сон це. Просить озирнутись мозок
З емоціями в такт серцю танцює розум
А шо за ним? Стіни будуєм з прози
Може досить з них? Фрази мовчки сортую в дози
З осені п'ю долонями декаданс
Мовчки, скажуть очі, хто є ми, де наш шанс?
Осінь гордо показує на пост-мортем
Змагаючись з весною, хто з них всьо спортить
А доти ми в обіймах дочекаєм до світанку
На пару з вітром, глянь, ось ми там
Поза всім, де небеса торкаються моря
Просто сядь поряд...
Nineteen until I read Nietzsche
The world has not become better, more just know
Not diymaye pain already, though leaves the least shadow
The question in verse, then really worse?
Try rozberys. It's like Maxwell's equations.
& quot; Try rozberys & quot ;, something I said so yourself
Sincerity is cultivated, and it is not in price
And we are not trained on the run to decide yes or no
Crying night. November blurs glass windows
Again concrete lady autumn dilutes moveton
Heavy rain driven under the umbrella, bursting ozone, and
Billions of lamps and lanterns never replace sun
Another dream it. Requests to look back brain
With emotions dancing to the beat of the heart mind
A matched him? The walls are built of prose
Maybe enough of them? Phrases sort in silence dose
Since autumn drink hands decadence
Silently, his eyes say who we are, where our chance?
Autumn proudly shows the post-Mortes
Competing with the spring of them all of sports
But before we embrace dochekayem before dawn
A couple of wind, look, here we are there
Not everyone where heaven touched the sea
Just sit along ...
