Текст песни Василь Чудик - Сільська церковця

Вона стоїть, її вже сотні літ,
І поглядом націлена у небо,
Немов ракета здиблена в політ,
Із світу іншого прилетіла до тебе.

Вона стоїть, а поруч все біжать
Роки волами, кіньми, літаками,
Пливуть у безвість, мов за раттю рать,
У війн яри (*), що поросли гробами.

Вона стоїть, хто камінь тут поклав,
В її основу першу звів цеглину,
Шматок гіркий од серця відірвав,
Офірував з плеча свою свитину.

Вона стоїть, збудована за гріш,
За грейцер зведена, але за той останній.
Як на межі добра і зла стоїш,
А далі, все – кінець людської грані.

Вона стоїть, задивлена увись,
Розкута і обміряна вітрами,
В ній предків заповіт - послухай, зупинись, |
Це він бринить: "Ми не були рабами". | (2)

Вона стоїть, часом догляне хтось,
І з віри чи з добра ще й кине щось на тацю,
І вдячно з вівтаря так дивиться Христос -
Той предок мученик, що увіковічив працю.

Она стоит, ей уже сто лет,
И вид, направленный на небо,
Как ракета, ослаблена, чтобы летать,
Из мира другой вылетел к вам.

Она стоит, а рядом со всем пробегом
Годы волов, лошадей, самолетов,
Плавающий инонера, языки позади скорее,
В войнах (*), ручки.

Она стоит, кто поставил камень здесь,
На его основе были принесены первый кирпич,
Кусок горькой помощи сердца сброшено,
После его плеча его сединум.

Она стоит, построена для денег,
Для ГРАД, он был построен, но для этого последнего.
Как на грани хороших и злых стендов,
А потом все - конец человека.

Она стоит, разбивается,
Проложен и измеряется ветрами,
В предках предков - Слушай, остановись, |
Это смыть: «Мы не были рабыми». |. (2)

Она стоит, иногда забота о ком-то,
И от веры или хорошего и бросить что-то на лоток,
И с благодарностью с алтаря так выглядит Христос -
Этот проник мученик, который был бессмертен.