Сталось те, чого я більше всього боявся,
Чорні стрічки вінків, терпкий запах сосни,
Біль, як ранений звір, в мою душу ввірвався,
Розпаливши на попіл поміж нами мости.
Приспів:
Все ідуть і ідуть в дім наш з квітами люди
Я не бачу облич, я не чую їх слів,
Тільки пам'ять кричить: "Мами більше не буде!"
Втрату цю пережити, Боже, дай мені сил...
Мерзлу землю в руках подихом не зігріти,
Я кидаю її у безодню німу,
Завтра сніг замете ці беззахисні квіти
І покличуть вітри в дім самотній журбу.
Приспів.
Як повірити в це? Серцем як зрозуміти?
З долею віч-на-віч залишаюся я,
Ти могла ще мені довго-довго світити,
Білим цвітом калини рано ти відцвіла...
Приспів.
Произошло то, чего я больше всего боялся,
Черные ленты венков, терпкий запах сосны,
Боль, как раненый зверь, в мою душу ворвался,
Разведя в пепел между нами мосты.
припев:
Все идут и идут в дом наш с цветами люди
Я не вижу лиц, я не слышу их слов,
Только память кричит: "Мамы больше не будет!"
Потерю эту пережить, Боже, дай мне сил ...
Мерзлую землю в руках вздохом не согреть,
Я бросаю ее в бездну немую,
Завтра снег заметет эти беззащитные цветы
И позовут ветры в дом одинокой печаль.
Припев.
Как поверить в это? Сердцем как понять?
С судьбой лицом к лицу остаюсь я,
Ты могла еще мне долго-долго светить,
Белым цветом калины рано ты отцвела ...
Припев.
