Думи визбираю, мов зерня,
Ніби стернями колоски.
Колять сльози. Колючі сльози.
Остюками — в очах.
Ніч протовпиться, як п'яниця,
по кімнаті, по стінах шастає.
І мовчить, і мовчить. Домовий
так ходив би. Мовчав би.
За вікном гуркотять літаки,
ніби відьми — на шабаш.
Понад дахами,
понад затихлими,
понад притахлим Києвом — гуркотять.
Емігрантом. Їй-богу. Ліжко.
І на ковдрі — од вікон — ґрати.
І подушка моя скуйовджена,
і скуйовджена голова.
Що ви ловите, телевізорні
Збожеволілі антени — погорільці?
Що ви ловите — запалим ротом —
комини почорнілі?
Вам повітря забракло? Диму?
Розум спертий, як спирт, горить?
Другу ніч уже, другу — не спиться.
Жовкнуть у вікні ліхтарі.
XI.1964
Думы соберут, как зерно,
Будто стерней колоски.
Колят слезы. Колючие слезы.
Остями - в глазах.
Ночь протовпиться, как пьяница,
по комнате, по стенам шныряет.
И молчит, и молчит. Домовой
так ходил бы. Молчал бы.
За окном грохочут самолеты,
будто ведьмы - на шабаш.
Над крышами,
более утихли,
более притахлим Киевом - грохочут.
Эмигрантом. Ей-богу. Кровать.
И в одеяле - от окон - решетки.
И подушка моя взъерошенная,
и взъерошенная голова.
Что вы ловите, телевизорных
Обезумевшие антенны - погорельцы?
Что вы ловите - впавшим ртом -
дымоходы почерневшие?
Вам воздуха хватило? Дыма?
Разум спертый спирт, горит?
Вторую ночь уже, вторую - не спится.
Желтеют в окне фонари.
XI.1964
