Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
How good that I am not afraid of death
and I do not ask if my cross is heavy.
That to you, god, I do not bow low
in anticipation of unknown strata.
That lived-loved and did not get dirty,
hatred, curse, repentance.
My people, I will return to you,
and in death I will return to life
with his suffering and kind face,
as a son, I will bow down to you before the earth
and look honestly into your honest eyes,
and I will shed honest tears.
So I want to live at least an hour,
when my trouble breaks out.
Let Lesya Ukrainka come to visit,
Franko, Shevchenko and Skovoroda.
Yes already! Shut up! Lost in the woods,
don't complain anymore, look deep,
in a being that will burst into the future
and a rose will bloom around the windows.
