Посеред зимової лютої ночі
Прадавнє військо з кургану повстало.
Місячним сяйвом наповнені очі.
Лицарів смерті ніщо не тримало.
Нічна заметіль взяла їх в обійми
Прозорою кригою північних морій.
Де їхня батьківщина, дружини і діти.
Де фйорди народжують нових людей.
Військо згадало як в штормі ревучому
Шлях прокладали від серця до Сонця.
Знали,що згинуть в небутті неминучому,
Йшли без сумнівів до своїх праотців.
Та справжні герої смерті не знають,
Прямуючи в царство вічних тіней.
Зі зброєю в битві як зорі згорають,
Та слава співає в дзвіні мечей.
Среди зимней лютой ночи
Древнее войско из кургана встал.
Луной наполнены глаза.
Рыцарей смерти ничто не держало.
Ночная метель взяла их в объятия
Прозрачной льдом Северном море.
Где их родина, жены и дети.
Где фьорды рожают новых людей.
Войско вспомнило как в шторме ревущем
Путь прокладывали от сердца к Солнцу.
Знали, что погибнут в небытии неизбежному,
Шли без сомнений к своим предкам.
Но настоящие герои смерти не знают,
Направляясь в царство вечных теней.
С оружием в битве как звезды сгорают,
И слава поет в колокол мечей.
