Занесла собі мури піском, не прийнятись дереву –
щоб ні коріння, ні пагону не пустило.
Книги стоять солдатами, ледь хитаються
на кожній полиці, в пітьмі. Розділові знаки
нашіптують, наче милиці, шлях до відступу,
а далі кульгаєш, в груди ховаєш коми,
наче то риби з твого не-сну, не-пророчого.
Все що є вічне – все поміщається в слово.
Крапка напружена кулею в серце проситься.
Не чуєш, не бачиш, зумисне не озираєшся –
так трохи довше хвилюється поле макове.
Мов прапор на вітрі, тримаюсь в твоїх інтонаціях.
#Семантика_
She brought the walls with sand, not to take the tree -
so that neither the roots nor the shoot let go.
The books are standing by the soldiers, barely swaying
on each shelf, in the dark. Punctuation
whisper, like crutches, the way to retreat,
and then you limp, you hide comas in your chest,
like a fish from your non-sleep, non-prophetic.
Everything that is eternal - everything fits into the word.
A point strained by a bullet in the heart begs.
You don't hear, you don't see, you deliberately don't look back -
so the poppy field worries a little longer.
Like a flag in the wind, I stick to your intonations.
#Semantics_
