Як листки за зимнім вітром відлітають,
По одному мене друзі покидають.
Залишаючи у серці біль утрати,
Бо усі колись ми маєм помирати.
Та якби ж хоч на жертовнім полі бою,
Рідну землю заслоняючи собою,
А то тихо у безпомічних палатах
Від розбуджених чорнобилів проклятих.
Приспів:
Сохрани, Боже, друзів моїх ще живих,
Упокій душі, хто спочив у глибокому сні.
Хто ж мені руку вірну подасть замість них,
Як проб'ють дзвони України?
Хто дасть віру мені?
І свою я відчуваю в тім провину,
Що лягають мої друзі в домовину,
Не спізнавши ані слави, ані віна.
Плач за ними, безталанна Україно.
І не знаю, хто нам в горі цім зарадить,
Підкладе плече і душу, а хто зрадить.
Але друзі йдуть за обрій по одному,
І ніколи не повернуться додому.
Приспів.
...сохрани, Боже, друзів моїх ще живих,
упокій душі, хто спочив у вічному сні...
...сохрани, Боже...
As the leaves fly away in the winter wind,
One by one my friends leave me.
Leaving in the heart the pain of loss,
Because one day we all have to die.
And if only on the sacrificial battlefield,
Covering the native land with itself,
And then quietly in helpless wards
From the awakened Chernobyl damned.
Chorus:
God, save my friends who are still alive,
Rest the souls of those who rested in a deep sleep.
Who will give me a faithful hand instead?
How will the bells of Ukraine ring?
Who will give me faith?
And I feel my guilt in that,
That my friends go to bed,
Not knowing either glory or wine.
Cry for them, untalented Ukraine.
And I don't know who will help us in this grief,
He will put his shoulder and soul, and who will betray.
But friends go beyond the horizon one by one,
And they will never return home.
Chorus.
... God, save my friends still alive,
peace of soul, who rested in eternal sleep ...
... save, God ...
