Ми розійдемось назавжди,
Не буде інтриг, скандалів, істерик.
Ми розійдемось назавжди,
Ти була флагматик, а я не виправний холерик.
Я постійно кричав, нервувався, але любив.
Ти постійно слухала, обіймала, а далі бракує слів.
Ти казала, що любиш, сильно.
Ти так не любила нікого.
Я казав що мені надзвичайно добре, коли ти поряд.
Я любив наші довжилезні розмови.
Ти була моїм заспокійливим, без якого не засинав.
Я, був тим необхідним без чого й ти не могла, прожити і дня.
Після кожної сварки, в обох тремтіли руки, від страху,
неподільного страху розлуки.
Ми розійдемось назавжди,
Але не у цьому житті.
Ми розійдемось назавжди,
Та лише фізично, і аж ніяк не в душі.
We will part forever,
There will be no intrigue, scandals, hysteria.
We will part forever,
You were a flagship, and I'm not a corrective choleric.
I was constantly shouting, nervous, but loving.
You constantly listened, hugged, and then there are no words.
You said you loved very much.
You didn't love anyone so much.
I said I'm extremely good when you're around.
I loved our long conversations.
You were my soothing, without whom I did not fall asleep.
I was so necessary without which you could not live a day.
After each quarrel, both hands trembled with fear,
indivisible fear of separation.
We will part forever,
But not in this life.
We will part forever,
But only physically, and not in the soul.
