Дощ постукав в твої долоні
Дощ постукав в твої долоні.
Він шукав знову її.
Дощ цілував людям скроні
і очі карі твої.
Дощ змучений вітром падав,
розділяв різних людей.
Він в пам’яті витер
театр трагічних ролей.
Дощ плакав в твою шибку,
кричав: "Впустіть мене".
Він вкорочував собі віку.
Дощ смутком кохав тебе.
Дощ стукав в твою плоть
і все шукав єдину.
Він вітром увірвався в тіло
та не знайшов в тобі душі зернину.
І пройдохою втікав щоночі,
але приходив кожен раз,
коли в небо просились твої очі.
Він хотів щоб все було гаразд.
Та ти перестала любити зливи
і вітер не пестив твоє волосся.
Ти кохати природу не вміла.
Все так сталося, все збулося.
Немов Персифона в Аїдовім світі
ти забула справжність почуттів,
та хай дощем цілющих квітів
він віднайде душу,
що так пристрасно любив.
The rain knocked in your palm
The rain knocked in your palm.
He was looking for her again.
The rain kissed people's temples
and your eyes are brown.
The rain, exhausted by the wind, fell,
shared different people.
He erased the memory
theater of tragic roles.
The rain cried in your window,
shouted, "Let me in."
He shortened his life.
The rain sadly loved you.
The rain was pounding on your flesh
and all sought one.
He blew into the body
but I did not find a grain in your soul.
And he ran away every night,
but came every time
when your eyes begged in heaven.
He wanted everything to be fine.
And you stopped loving the showers
and the wind did not caress your hair.
You did not know how to love nature.
It all happened, everything came true.
Like Persephone in the world of Hades
you forgot the authenticity of feelings,
and let the rain of healing flowers
he will find a soul
that he loved so passionately.
