Ти не посмів сказати: "Прощавай..."
Я не посміла мовити: "Залишся..."
І того дня уквітчаний наш рай
посипався сухим пожовклим листям.
Сотались дні,вплітаючись в роки,
губилися усі стежки до раю,
а ти не смів промовити: "Прости..."
Я тАкож не сказала: "Пробачаю..."
Минуло все,як жаль,що навздогін
життя у чистовик не перепишеш...
Лиш пам"ять знов тривожно б"є у дзвін,
вриваючись в глуху осінню тишу.
Нема стежок,лиш поле...Поле й ліс,
і сипеться під ноги жовте листя...
І все життя пішло наперекіс,
бо хтось не смів промовити: "Вернися..."
Ты не посмел сказать: " Прощай ..."
Я не посмела сказать : " Останься ..."
В тот же день украшен наш рай
посыпался сухим пожелтевшими листьями .
Ползли дни , вплетаясь в годы ,
терялись все тропы в рай ,
а ты не смел сказать: "Прости ..."
Я также не сказала: " Прощаю ..."
Прошло все , как жаль, что вслед
жизнь в чистовик НЕ перепишешь ...
Только пам "ять вновь тревожно бы " у колокол,
врываясь в глухую осеннюю тишину.
Нету троп , лишь поле ... Поле и лес ,
и сыпется под ноги желтые листья ...
И всю жизнь пошло наперекосяк ,
потому что кто не смел сказать: " Вернись ..."
