Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.
Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.
На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька - сиротинка моя.
У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.
I lived in the world, like a flash of dawn at dawn,
Like a drop of dew, like the cry of a crane - only a moment.
I did not believe that and I have come to the last day,
And in my heart sacrificial fire burned to ashes.
I loved it so generously, I believe in the stars and eyes
And soul I will, as best he could, and communion.
But God can see me better life predicted
And thyself, that in the Garden of Eden I sang.
On the grave of my young plant Yavoryna,
And do not cry for me cry for my relatives.
I love you all, and most loved Ukraine,
Probably, this is the hardest and my fault.
Let pereselytsya soul in a strange otherworldly paradise,
Where those like me, nazlitalasya whole family.
Why only me those magnificent and eternal bliss,
How can I not smile daughter - my syrotynka.
In the distant worlds somehow suddenly everything I leave,
For me to come into the soul and tears thyme,
And though home wind, sun though wormwood,
And gently over your battle, Ukraine, face.