Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
My Dear Mother, you do not dospala nights.
And they brought me to the edge of the village fields,
And in the long road you accompanied me to the stars
And fortunately embroidered towel provided.
And in the long road you accompanied me to the stars
And embroidered towel fortunately the share given.
Let it bloom rosyanysta track
And green meadows, and groves nightingale,
And your mother nezradlyva affectionate smile,
And upset your eyes are good.
I'll take that towel prostelyu like fate,
In tyhim rustling grasses, the twittering oak.
And in fact revive towels are familiar to pain,
And childhood and separation, and true love.
And in fact revive towels are familiar to pain,
And childhood and separation, and your mother's love.
