Я дивлюсь на руїни, що залишив там за плечима і відчуваю себе привидом. Моє тіло вкрито твоїми цілунками, а насправді це рани. Я осліплений твоїми дарунками, а насправді це ранок... Мені все здається, я все ще марю і ніби крізь завісу туману бачу як виносять убиту в труні нашу любов. Вона загинула. Ти відправляєш її мені вантажем 200, а мені так важко втримати серце на місці... я надто живий для смерті, я вижив ніби на поталу і тримаю в руках надію підталу..
У вухах дзенить біль нового дня, це новий день без тебе. Це життя де тебе не було народжено, де ми не зустрілись, де ти ніким не придумана. Моя сюжетна лінія така не продумана. І я тут назавжди один, закритий відсутністю тебе на ключ, що ти втопила на дні свого серця. Я знаю як боляче програвати битви, я знаю як втрачати вже завойоване, на якому розвівався колись твій прапор. та перемир'я було скасовано, нашу любов підступно оточочено, мої мрії героїчно розстріляні, та я не здаюсь я в землю глибше надію закопую - ти не знайдеш її ніколи і я повернусь і контратакую, хоча ти і забудеш що я існую. Проте, ти будеш готова до цієї атаки, ти виставиш блок-пости і стрілятимеш на ураження і можливо я у бою загину. Але зрозумій, я не з тих кого зупинить навіть смерть. Для мене це просто зачинені двері, які лиш сумнівом підперті. Я знаю як боляче програвати битви, як гірко хоронити надії, коли прапор твій зірвано і все ніби відіграно, але кіно не кінчається і тоді залишається чекати лиш на продовження. Ти засіла в мені як таблиця множення як удар ножем у серце, як мені тебе дістати із пам'яті стерти і при цьбому не вмерти, а знаєш як раніше - зубами гризти руками дерти і ті мої обіцянки роздерті що підхопив вітер і сльози твої холодні, що оплакали помершу любов, і обійми твої не відверті, всі телефони на оголошенні здерті і тільки я на всій планеті опинився один, як Маленький принц в ту мить коли ти вбила нашу любов в ту мить коли після твого поцілунку покрапала кров... Та я повернусь, я відвоюю і мій прапор розвиватиметься над фортецею як колись я все ж збудую сходи із мрій що ведуть у саму вись... ти тільки молись там на небі, тому хто ще на землі.
I look at the ruins left behind there and feel like a ghost. My body is covered thy kiss, but in fact it is wound. I blinded thy gifts, and in fact this morning ... I do not think I still rave and as if through a veil of mist see how endure in the coffin killed our love. She died. You send it to me a load of 200, and my heart is so hard to keep in place ... I'm too alive to death, if I survived the wolves and holding a pidtalu hope ..
In Zen ears ache new day is a new day without you. This life is not where you were born, where we met, where you have no one invented. My storyline is not such a thought. I'm here all alone, you closed the absence of a key that you drowned at the bottom of his heart. I know how it hurts to lose the battle, I know how to lose already won, which rozvivavsya once your flag. and a truce was canceled, our love insidiously otochocheno my dreams heroically shot, and I do not seem I hope the ground deeply buried - you will not find it and I will never go back and kontratakuyu though you and forget that I exist. However, you will be ready for the attack, you expose checkpoints and shoot to defeat and I may die in battle. But understand, I am not one of those who stop even death. For me it's just a closed door, which was only backed doubt. I know how painful losing battle as bitter bury hopes derailed when your flag if played by all, but the film does not end there and then have to wait only for a sequel. You stuck me as the multiplication table as a stab in the heart, how can I get you erase from memory and with tsbomu die, and you know as before - pulling teeth to gnaw his hands and those of my promise to rent that wind picked up and the tears are cold, who mourned the dead love and embrace your not honest, all phones on the ad I ripoffs and only on the planet was one like Little Prince at the moment when you killed our love in the moment when, after kissing pokrapala your blood ... and I I return, I and my flag vidvoyuyu developed over the castle as ever I still build a staircase leading to the dream itself Vys ... you just pray there in heaven, so who else on earth.
