У пізній час дивлюсь на зорі.
Немає звістки та вони говорять.
Вони тримають свою історію сумну.
Вони чекають, коли я загляну.
Весь день, як карусель кружляє.
А я одну, одну лиш мить чекаю.
Коли удвох подивимось на небо,
коли воно підкаже як нам треба бути.
Пр
Сузір'я нам підкаже долю,
а колір неба - нашу волю.
Ця мить лиш тільки у ночі,
Лише тоді усе мовчить.
Я не бажаю.
Мій розум, як струна.
Поснули квіти,
поснули зорі і луна.
Коли з тобою про це удвох згадаємо.
Між нами кілометри - нам усе одно.
Промінь з покинутого краю.
Спогад, неначе я згораю.
Коли згадав, не знав як далі жити.
Та час пропав - минулого не відтворити.
Пр
Сузір'я нам підкаже долю,
а колір неба - нашу волю.
Ця мить лиш тільки у ночі,
Лише тоді усе мовчить.
Я не бажаю.
Мій розум, як струна.
Поснули квіти,
поснули зорі і луна.
Коли з тобою про це удвох згадаємо.
Між нами кілометри - нам усе одно.
Позднее я смотрю на рассвет.
Нет новостей, и они говорят.
Они держат свою историю грустно.
Они ждут, когда смотрю.
Весь день как круги карусели.
И я один, один оставил ждать.
Когда мы смотрим на небо вместе,
Когда это подскажет, как мы должны быть.
Пр
Созвездие скажет нам судьбу,
И цвет неба - наша воля.
Этот момент остался только ночью,
Только тогда молчит.
Я не желаю.
Мой разум как строка.
Сброшенные цветы,
обременен рассветом и луной.
Когда мы вспоминаем его с вами.
Между нами километров - мы все.
Рэй из заброшенного края.
Воспоминания, как это возможно.
При запомнении он не знал, как жить.
И время потеряно - прошлое не воспроизводит.
Пр
Созвездие скажет нам судьбу,
И цвет неба - наша воля.
Этот момент остался только ночью,
Только тогда молчит.
Я не желаю.
Мой разум как строка.
Сброшенные цветы,
обременен рассветом и луной.
Когда мы вспоминаем его с вами.
Между нами километров - мы все.
