І серце забилося у грудях люттю
І кров закипіла у жилах його,
Він каменем падав в гіллясту безодню
Й вона охопила Нащадка свого.
І там у долині, мов чорнії цятки,
Він бачив отих, що катували синів.
Ішли вони крадучись, як личить убивцям
Шукаючи здобич на втіху собі.
І листя горіло під поступом їхнім
І рідна Земля аж стогнала у муках.
Сам Ліс відвертав від них погляд у жаху,
Гіллям боронитись не маючи снаги.
І БУЛО ЇХ СОНМИЩЕ ГРІЗНЕ...
І Ворон узрів, що один він - не сила,
Що не одомстити йому за синів.
Піднявся на крила і темінь укрила
Верхівки прадавніх Лісів.
Він бачив, як Ліс обступила безодня,
Як трави чорніють і гниє кора,
Як гусне повітря й палають смереки.
Він стрімким польотом до хмар прямував.
І там попід Сонцем величним й палючим,
У світлих й прозорих мов Гнів небесах,
Він кликав до Батька, і всю свою силу
У клятву страшну і незрушну вкладав...
І ОЧІ ВІДКРИЛИ ГОРГАНИ...
И сердце было убито в груди ярости
И кровь кипятила в его венах,
Он был камнем, падающим в разветвленную пропасть
И она покрыла свое потомство.
И там, в долине, как черные пятна,
Он видел тех, кто подвергал пыткам сыновей.
Они пошли красть, так как кажется, что убийцы
Ищу добычу для комфорта.
И листья горели при прогрессе их
И родная земля уже стонала в муках.
Сам лес отвернулся от них в ужасе,
Ветви не имеют силы.
И был их утопающий, угрожающий ...
И ворона нарисовала тот, что он не власть,
Что не любить его сыновей.
Поднялся до крыльев и темного покрытия
Вершины древних лесов.
Он видел, как лес окружил пропасть,
Когда травы становятся черными и гнилой корой,
Как перетаскивающий воздух и ель горит.
Он направлялся в облака с быстрым полет.
И там под солнцем величественный и обжаренный,
В свете и прозрачных языках гнев небес,
Он вызвал своему отцу и во всей своей силы
В присяге страшно и неудобно ...
И глаза открыли Горганы ...
