Текст песни Elza Sofer - Писати українською

Коли за вікнами потяга зникают одне за одним дерева, а ще, напевно, коли краплі дощу течуть по вікнам маршрутки горизонтально. Ось тоді я думаю про те, що писати про ці краї можна тільки українською. Бо хтось на зупинці, не зважаючи на дощ, співає з гітарою голосно й щиро. А ще тому, що копиці з сіна за вікном мокнуть і неповторно пахнуть осінью, теплом і щастям, хоча звідки мені насправді це знати?
Про ці краї можна писати тільки українською. Про жовтяві гербери біля входу дерев’яного будиночка. Про сипучі скали, запах смаженого м’яса, попкорн на сковорідці і воду, що пахне протухлими яйцями. Про величезних равликів, ранні сутінки і одні носки на всіх. Далеко в горах де нема звязку й дороги, хоча, чесно кажучи, дороги там ніде немає. Про величезні хмари, дорогу пішки, сидіння на чужих лавицях і спроби зупинити хоча б віз з кіньми. Про шостий останній, найостанніший спуск по водяній гірці, схід сонця над озером, скрип дерев’яних половиць, чай на веранді, крадені лампочки і місіонерські, чи то хрестові походи з електрочайником по добрих людях, аби залити собі лапшу швидкого приготування на напівгнилому столі біля берегу.
Ніяк не можна, на жодній мові світу, про електрички вранці, дорогу до замку, чучала пугачів і кандали в казематі, що з енергетикою поганою і взагалі, "фу" і "ні в якому разі не варто". Про дерев’яні лежаки, буркут за посмішку і спасибі, лелек, що ховаються в очереті, білі від солі плечі і червоні від неї ж очі. Про зелену ще ліщину, історії освідчень, фільми з колою та солениками, гру в уно під дахом, поки кругом дощ і про стерті, зелені лікті, наче в дитини, насправді.
Є щось чарівне і апріорі українське і димуватих хмарах над лісами в горах, бо то зовсім не результат процесу фотодихання дерев, то просто курить люлька лісовиків що точать ляси десь на галявині підвечір. Бо слово "справжній" слід писати через "назавжди", бо слово "домівка" слід писати через "добре", а слово "рідний" писати взагалі не варто, хіба тихо шепотіти, ледь торкаючись язиком зубів, ледь коливаючи повітря довкола звуками, ледь віруючи у всю щирість зсередини, яку воно витягує за собою.
Про ці краї треба писати українською, бо на вхідних дверях якогось будинку біля Хусту теж українською просте українське спонукання, чи то може наказ "просто кохай". Бо вантажівки посміхаються один одному фароокими капотами, зустрічаючись на Боронявському переїзді. Бо в Боздошському парку мокро, брудно, холодно, але гамірно і незабутньо. Бо феєрверки в небі махають руками і відчайдушно тягнуться руками до землі.. марно тягнуться.
Про ці краї варто писати українською. Дарма ви смієтеся, що ми і українською то не говоримо. Щеб пак! Подивіться на того молодика з вишитим комірцем, та можливо ще на корзини під Ізою, а далі сядьте і за філіжанкою кави зізнайтеся, нарешті, хоча б самому собі, що нема нічого смачніше між Ужгородська кава. Чули Львів’яни? Нічого смачнішого.

When the windows of the train slipping one by one tree, and even, perhaps, when the raindrops flowing through the bus windows horizontally. That's when I think of what to write about this land can only Ukrainian. For someone to stop, despite the rain, singing with a guitar loudly and sincerely. And that stacks of hay outside weeping and unique osinyu smell, warmth and happiness, but where I really know?
These edges can be written only in Ukrainian. About zhovtyavi gerberas in front of the wooden house. On the loose rocks, the smell of grilled meat, popcorn and water in a pan, smelling of rancid eggs. On the huge snails, early dusk and some socks at all. Far away in the mountains where there is no communication and road, although, frankly, there is nowhere road. On a huge cloud journey on foot, sitting on others' attempts to stop lavytsyah and even visas with horses. On the sixth last, most recent descent on the hill water, sunrise over the lake, creaking wooden Polovitsa tea on the porch, stolen light bulbs and missionary, or the Crusades of electric for good people to fill a noodle fast food on the table next napivhnylomu shore.
Can not be, in any language of the world, the train in the morning, the road to the castle, chuchala owl in the dungeons and shackles that bad energy in general, & quot; Fu & quot; and & quot; in any case should not & quot ;. On wooden beds, for Burkut smile and thank, storks, hiding in the reeds, white on the shoulders and red salt from her eyes. On another green hazel, declarations stories, movies and Coke solenykamy, Uno game under the roof, while the circle and the rain erased green elbows, like a child, really.
There is something magical and a priori Ukrainian and dymuvatyh clouds over the forest in the mountains, because it is not the result of the process of photorespiration trees, just smoke pipe sprites that sharpen fritters somewhere on the lawn pidvechir. For the word & quot; real & quot; should be written by & quot; good & quot ;, for the word & quot; home & quot; should be written by & quot; good & quot ;, and the word & quot; home & quot; it is not necessary to do, except to whisper softly, barely touching the tongue teeth, barely swinging around air sounds, just believe in all sincerity within which it pulls along.
These edges should be written Ukrainian, because the front door of a house near Hust also Ukrainian Ukrainian prime motivation, or may order & quot; a & quot ;. Love For truck smiling to each other farookymy hood, facing in Boronyavskomu move. For Bozdoshskomu park in wet, dirty, cold and noisy but unforgettable. For fireworks in the sky frantically waving his arms and stretched his hands to the ground .. useless drag.
These edges should write Ukrainian. No matter you laugh, and we do not speak Ukrainian. Still! Look at that moon with embroidered collar, and possibly another basket in Izoyu, and then sit down and a cup of coffee Admit Finally, at least to himself, that there is nothing between Uzhgorod delicious coffee. Lvovyane heard? There is nothing more delicious.