"В той день, коли..."
Весна не вміє говорити...
Ти подивись: застигли квіти...
І гроза на п'яльцях неба стигне...
Визвіряється полином...
Весна не вміє дозволяти...
Стікає вниз в обійма м'яти...
І квіти лагідно цілує...
Співає радо "Одісную...".
...Колись і я...
Стечу у доли...
Здіймусь полум'ям калиновим...
Лелечим криком розхитаюсь...
Застигну тихо...
І покаюсь...
...В той день, коли під синім небом,
Я закохаюсь у свободу...
Жбурну під дих молитву з медом...
І заховаюсь в квітках глоду...
Весна не вміє домовлятись...
Лиш залишає все зім'ятим...
Самотні душі небом напуває...
І лиш з'явившись, знов зникає...
...Колись і я...
Стечу у доли...
Здіймусь полум'ям калиновим...
Лелечим криком розхитаюсь...
Застигну тихо...
І покаюсь...
...В той день, коли під синім небом,
Я закохаюсь у свободу...
Жбурну під дих молитву з медом...
І заховаюсь в квітках глоду...
"В тот день, когда ..."
Весна не может говорить ...
Вы смотрите: цветы заморожены ...
И гроза на панелях неба созревает ...
Это раскрыто с полыми ...
Весна не может разрешить ...
Течет в монетный объятие ...
И цветы целуют цветы ...
Он с радостью поет "Одиссея ...".
... один раз и я ...
Я сталкиваюсь с судьбами ...
Я подниму пламя Калинова ...
Стоист кричит ...
Я тихо заморожен ...
И я раскаиваюсь ...
... день, когда под голубым небом,
Я влюбляюсь в свободу ...
Зебурн под дыханием молитва с медом ...
И я прячусь в цветах боярышника ...
Весна не может договориться ...
Оставляет только все смятое ...
Одинокие души на небесах пьют ...
И просто появляется, он снова исчезает ...
... один раз и я ...
Я сталкиваюсь с судьбами ...
Я подниму пламя Калинова ...
Стоист кричит ...
Я тихо заморожен ...
И я раскаиваюсь ...
... день, когда под голубым небом,
Я влюбляюсь в свободу ...
Зебурн под дыханием молитва с медом ...
І заховаюсь в квітках глоду...
