Залишу напевно минуле без жалю, крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі? Де той що люблю?»
На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть.
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.
Видіння розтане, як потяг в туманах, мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана? Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву.
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
все зроблю щоб ти бачив, що люблю.
Leave probably past without regret, step on a meeting I will do.
Ask in silence: "How to be? What's next? Where is that love? "
At the edge of hope, I will wait, dreams live.
Stop changing moment,
heart ladies hot tears
and fog as we prostelyu bed.
Without warm night fire,
amounts as scatter ashes
and myself, I confess that I love.
The vision melted like a train in the fog, moment to keep dentsi heart.
Ask in silence: "Love - delusion? Why tuzhu him? "
And like a dream, once I see everything that happened in reality.
Stop changing moment,
heart ladies hot tears
and fog as we prostelyu bed.
Without warm night fire,
amounts as scatter ashes
and myself, I confess that I love.
Stop changing moment,
heart ladies hot tears
and fog as we prostelyu bed.
Without warm night fire,
amounts as scatter ashes
I will do everything that you saw that love.
