Не кохай поета, не кохай. Душа в нього пропаща.
Не з тобою він - з іншою - проведе цей вечір.
Бо вірші і людина – це зовсім різні речі,
Бо не бачив кохання і не знає він, що це значить.
Десь під кудлатою ковдрою хмар грім осінній гуркоче,
Протяжно скиглить вітер у кронах, похиляється тин,
Не кохай його, не кохай усім серцем дівочим,
Він не знає, це як - берегти.
Хто в метро, хто в тролейбус – розбрідається натовп,
А ти в мокрі, від сліз, долоні ховаєш очі сумні,
Так багато в нього, глянь, так страшенно багато,
З ким провести ще одну ніч.
Тож з голови його й викинь, я щиро вірю - ти зможеш,
Адже почуття твої – у кромішню темряву поштовх.
Бо обійми його – клітка, а руки його – ожеледь,
І слова його – нічого не коштують.
Не кохай поета, не кохай. Душа в нього пропаща.
Не з тобою, ні, з іншою він проведе цей вечір,
Бо вірші і людина – це зовсім різні речі,
Бо не бачив кохання і не знає він, що це значить.
Don't love the poet, don't love. His soul is lost.
He will not spend this evening with you - with another.
Because poetry and man are completely different things,
Because he has not seen love and he does not know what it means.
Somewhere under a shaggy blanket of clouds autumn thunder roars,
The wind in the crowns will whine for a long time, the mud will bend,
Do not love him, do not love him with all your heart,
He doesn't know what it's like to take care of.
Who in the subway, who in the trolleybus - the crowd disperses,
And you in wet, from tears, palms hide sad eyes,
He has so much, look, so much,
Who to spend another night with.
So get it out of his head, I sincerely believe - you can,
After all, your feelings are a push into the pitch darkness.
For his arms are a cage, and his hands are ice;
And his words are worthless.
Don't love the poet, don't love. His soul is lost.
Not with you, no, with another he will spend this evening,
Because poetry and man are completely different things,
Because he has not seen love and he does not know what it means.
