Утекти б од себе геть світ за очі,
у небачене, нечуте, у немовлене,
де нема ані осмут, ні радощів,
де ніщо не збавлене, не здолане.
Жив би там — безоко і безсердо,
жив би так, як опадають вниз,
поріднившись із земною твердю,
до якої намертво приріс
поглядом і серцем і думками
(хто тебе такого віднайде?).
Нерухомий і крихкий, як камінь,
нерухомий і крихкий, як день,
що зотлів і вижарів, і знов
котиться з мулькавого поранку.
Ти — Адам. Журба — твоя коханка,
а земне тяжіння — то любов.
(В. Стус, 1965)
The world would run away from you,
in the unseen, in the unheard, in the unspoken,
where there is neither sorrow nor joy,
where nothing is saved, nothing is overcome.
I would live there - heartlessly and heartlessly,
would live as they fall down,
related to the earthly firmament,
to which he has grown tightly
look and heart and thoughts
(Who will find you like that?).
Still and fragile as a stone,
motionless and fragile as day,
that rotted and scorched, and again
rolls from the silent morning.
You are Adam. Zhurba is your mistress,
and gravity is love.
(W. Stus, 1965)
