Стрибок...
В ковток...
Думок, що повертають у реальність,
Хочеш знов оминути.
Стоїш...
Ось тут...
На цьому місці, До нього ти прикутий,
Пора із відси утікати.
Ти знову чуєш стук у двері ...!!!
Тебе там кличе твоя,
Твоя власна паранойя.
Стукає, ти відкриваєш
І разом з нею утікаєш.
А потім доганяє розум,
Він тобі вмикає мозок.
Ти благаєш не вертатися назад,
Бо так не можна далі жити...
Твій пістолет...
Замовк...
Біля мої скроні на готові
Так просто, лише дев'ять грамів.
Давай...
Стріляй...
Вмирать ніколи не буває рано
Але страх тебе тримає
Ти знову чуєш стук у двері ...!!!
Тебе там кличе твоя,
Твоя власна паранойя.
Стукає, ти відкриваєш
І разом з нею утікаєш.
А потім доганяє розум,
Він тобі вмикає мозок.
Ти благаєш не вертатися назад,
Бо так не можна далі жити...
Ти знову чуєш стук у двері ...!!!
Прыжок ...
В глоток ...
Мыслей, возвращают в реальность,
Хочешь снова обойти.
Стоишь ...
Вот здесь ...
На этом месте, до него ты прикован,
Пора с отсюда бежать.
Ты снова слышишь стук в дверь ... !!!
Тебя там зовет твоя
Твоя собственная паранойя.
Стучит, ты открываешь
И вместе с ней бежит.
А потом догоняет ум,
Он тебе включает мозг.
Ты умоляешь не возвращаться назад,
Потому что так нельзя дальше жить ...
Твой пистолет ...
Замолчал ...
У мои виски на готовые
Так просто, всего девять граммов.
Давай ...
Стреляй ...
Умирать никогда не бывает рано
Но страх тебя держит
Ты снова слышишь стук в дверь ... !!!
Тебя там зовет твоя
Твоя собственная паранойя.
Стучит, ты открываешь
И вместе с ней бежит.
А потом догоняет ум,
Он тебе включает мозг.
Ты умоляешь не возвращаться назад,
Потому что так нельзя дальше жить ...
Ты снова слышишь стук в дверь ... !!!
