Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
My Dear Mother, you do not dospala nights,
You drove me to the edge of the village fields,
And in a way far you me at dawn accompanied,
And fortunately embroidered towel provided.
And in a way far you me at dawn accompanied,
And fortunately embroidered towel, the share given.
Let it bloom rosyanysta track
And green meadows, and groves nightingale,
And your mother nezradlyva affectionate smile,
And upset your eyes are good.
And your mother nezradlyva affectionate smile,
And saddened eyes are good, your blue.
I take a towel prostelyu like fate,
In tyhim rustling grasses, the twittering oak.
And on the other towels revive all painfully familiar:
And childhood and separation, and true love.
And on the other towels revive all painfully familiar:
And childhood and separation, and your mother's love.
