Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
і водила мене у поля, край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги, солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, розстелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, твоя материнська любов.
My dear mother, you are not asleep at night,
and led me into the fields, the edge of the village.
And on the way you were walking me away at dawn
And luckily the embroidered towel gave.
And on the way you were walking me away at dawn
And fortunately, the towel was embroidered.
Let the dewy path blossom on it
And green meadows, nightingale groves,
And your nerdy motherly kind smile
And your sad eyes are good.
And your nerdy motherly kind smile
And your sad eyes are good, your blue ones.
I'll take that towel, spread it out like fate,
In the quiet rustle of herbs, in the chills of the beaver.
And on that shotgun, everyone familiar with pain comes to life:
And childhood, separation, and true love.
And on that shotgun, everyone familiar with pain comes to life:
And childhood, separation, your motherly love.
