Давай, побудь мені коханкою,
такою ніжною, приємною…
Лікуй мої сердечні ранки,
і байдуже, що невзаємно!
Давай, побудь моєю втіхою.
Щоб зранку чи вночі… Не довго…
І порятуй мене від відчаю,
я буду прикидатися знедоленим.
Не розповім дружині я ні слова,
я не люблю, коли вона плаче.
Але я хочу, щоб ти завжди була готовою
хотіти мене і бачити.
І так, між іншим, я ніколи не піду із дому,
бо я надто люблю її очі.
Що?
Ти не будеш лікувати мою втому?
Чого ж ти, дівчинко, мене не хочеш?
Давай, будь любовником,
Такой нежный, приятный ...
Лечить мои раны сердца,
И безразлично, что это неузнаваемо!
Давай, будь моим комфортом.
Делать утром или ночью ... вскоре ...
И спаси меня от отчаяния,
Я буду притворяться в невыгодном положении.
Я не скажу своей жене ни слова,
Я не люблю, когда она плачет.
Но я хочу, чтобы ты всегда был готов
хочу меня и посмотри.
И да, кстати, я никогда не уйду домой,
Потому что я слишком люблю ее глаза.
Какая?
Вы не будете относиться к моей усталости?
Почему ты не хочешь меня?