Я вдихаю холодне повітря
божевільного смутку весни.
Я краду зачароване зілля,
що врятує про тебе сни.
Я втомилась ховатись у сóбі
з тисячами забутих книжок.
Розкидаю накурений попіл,
і по тілу від диму – струм.
З’ясувати, де зірвані сцени,
де розписані дітьми мости.
Я благаю: цілуй мої вени,
і коли я заплачу – засни.
Я втікаю вже втретє… Руйную
за собою відкриті світи.
Ти дзвони – так себе я врятую.
Як було?
Сам собі поясни…
Я зв’язана солодкими словами
і відчаєм, що в тебе взяла.
Так важко позбуватися омани:
Занадто досконалою вдалася
весна.
I breathe in the cold air
crazy sadness of spring.
I steal a magic potion,
that will save you dreams.
I'm tired of hiding in myself
with thousands of forgotten books.
I scatter smoked ashes,
and on the body from the smoke - the current.
Find out where the scenes are broken,
where the children painted bridges.
I pray: kiss my veins,
and when I pay - fall asleep.
I'm running away for the third time ... I'm destroying
behind them open worlds.
You bell - so I'll save myself.
How was it?
Explain to yourself…
I'm bound by sweet words
and the despair she has taken from you.
It's so hard to get rid of the fallacy:
Too perfect
spring.
