Та доки ми будемо терпіти
Ярмо чужинське, скільки ще?
Чи волю знищено ущент?
Чи ми рабів покірні діти?
Віки неволі і хули,
А чи рука старшого брата,
Що перевтілився у ката,
Вуста для правди нам стулив?
Ніколи більше на поклін
Ми підіймаємось з колін.
Ми ж не раби – ми вільні люди
На рідній, батьківській землі!
Коли нарешті ця земля
Вже зродить свого Вашингтона,
Аби чужинськії закони
Не диктували нам здалля?!
Коли вже прозріють "гречкосії"
Зірвуть полуду із очей?
Реальність ця мене пече -
Нема ще в нас, нема Месії...
Та вірю я в день прийдешній,
У волелюбний дух, що скресне,
І завітають знову весни
На землю віршів та пісень!!!
Ніколи більше на поклін
Ми підіймаємось з колін.
Ми ж не раби – ми вільні люди
На рідній, батьківській землі!
Коли нарешті ця земля
Вже зродить свого Вашингтона,
Аби чужинськії закони
Не диктували нам здалля?!
But while we endure
Yoke of strangers, how much more?
Has the will been destroyed completely?
Are we obedient children?
Centuries of captivity and blasphemy
And the older brother's hand,
Transformed into a cat,
The mouth for the truth to us closed?
Never again to bow
We rise from our knees.
We are not slaves - we are free people
On my father's home land!
When finally this land
Already making his Washington,
To foreign laws
Didn't dictate to us from afar ?!
When the "buckwheat" is over
Will tear the craze out of your eyes?
This reality bakes me -
There is not yet in us, there is no Messiah ...
But I believe in the day to come,
In a free-spirited spirit that will cross,
And come again spring
To the land of poems and songs !!!
Never again to bow
We rise from our knees.
We are not slaves - we are free people
On my father's home land!
When finally this land
Already making his Washington,
To foreign laws
Didn't dictate to us from afar ?!
