Згасає день, сідає сонце
Виходить мрія золота
Спаливши всі мости поета
Що так закоханий в життя
Він думає:Життя надія
Життям керують сни
І навіть в час страждань душевних
Йому не зраджують вони…
Він так жадав змінити світ, для всіх
Став приреченим поетом утіх..
Взяв перо до рук і вилив біль, свій гріх
Пергамент білий душу майстра зберіг
Скаже хтось:немає суті
Світ існує для людей
Тоді навіщо ми руйнуєм
Свою домівку-світ ідей?
Хай кожен знає, що можливо
Врятувати цілий світ!
Достатньо просто покохати
Рідну землю-серця цвіт
Він так жадав змінити світ, для всіх
Став приреченим поетом утіх..
Взяв перо до рук і вилив біль, свій гріх
Пергамент білий душу майстра зберіг
Ким ти був весь цей час?
Хто ти? Єдине питання в нас
Що ти залишиш їм?
Де твій зруйнований дім?
The day goes out, the sun goes down
It turns out to be a dream of gold
Burning all the bridges of the poet
What is so in love with life
He thinks: A life of hope
Life is governed by dreams
And even during the suffering of the soul
They do not betray him ...
He wanted so much to change the world, for everyone
Became a doomed poet of fun ..
He took the pen in his hands and poured out his pain, his sin
The parchment white soul saved the master
Someone will say: it doesn't matter
The world exists for people
Then why do we destroy
Your home-world of ideas?
Let everyone know what is possible
Save the whole world!
Just fall in love
Native earth-heart is the color
He wanted so much to change the world, for everyone
Became a doomed poet of fun ..
He took the pen in his hands and poured out his pain, his sin
The parchment white soul saved the master
Who have you been all this time?
Who are you? The only question we have
What will you leave them with?
Where is your house destroyed?
