Текст песни Noizy Minor - Без кольорів

Зустрічаю цю весну, знову будні мінору,
Сонце світить не для мене, відчуваючи сором,
Квітневі візерунки на пляшці із під вина,
На небі не залишилося місця, усе до дна.
Вітаю у хворобливому світі моїх думок,
Не тікай, коли знайдеш із ними схожий зв'язок,
Ковтайте усі слова, які дарую в мікрофон,
Останні проблиски світла полетіли вже на дно.
Так набридло бути добрим, і таким вже хорошим?
Альтер-его виривається на волю, я здох вже,
І моя весна згоріла у вогні, у психозах,
Вибачайте за відвертості гидкої цю дозу.
Та, напевно, по-інакшому я просто не можу,
Я випльовую весь біль і голос зриваю знову,
У порох перетираю себе і згорає сором,
Естетика існування, що вирвалася на ззовню.

У безкровних і зневірених днях на фоні тепла,
Раптові зміни у напрямку руху в ваших серцях,
Місця усі розпродали, дешева ціна квиткам,
Які віддам за безкоштовно, я усе прорахував.

Відсилаю всіх подалі, я знову між поверхами,
Між світами, що відмінностями щастя дарували,
Розбиваю руки в кров, у вікна зганяю злість,
На стінах цих синіх плями від крові моїх надій.
Це удар, за ударом, вночі ламаю ці стіни,
Ідіот, який не розівчився щиро так мріяти,
Зневіритись в у щирості, який ніяк не може,
Строки давності не діють для любові, що виносить
На новий рівень сприймання всіх навколишніх реалій,
Бездоганний світ останніх подій яскравих і справжніх,
Чорний настрій безсвідомого життя, я перестав вже,
Розмальовувати фарбами цю мертву реальність.

А ви такі всі бездоганні, ви такі ідеальні,
Ну хоч пиши із вас картини рожевими кольорами,
Силуети без наповнення, розмиті мертві тіні,
Невже ви дійсно вірите у те, що ви щасливі?

Ідіоти, я сміюся вам в обличчя без вагань,
Лиш нудоту викликає почуттів усіх ваш страх,
Ці незвичні кілька тижнів, на жаль, вже запам'ятав,
Наручниками прикутий до моментів, де устами,
Доторкався до присутності твоєї, я падав,
У блакиті очей, яку ти подарувала,
Яка насправді була лише дешевою брехнею,
Синтетичні почуття, які я виблював у небо.
Все так щиро, подавився на контрасті цими фразами,
Рядки хворого мозку, ти злови їх всіх одразу,
І не спіткнись, коли будеш так з кимось гратися,
Колись таки впадеш під відвертим правдивим натиском.

Заправся новою дозою, вдихай по десять раз,
За один день білого диму, це якраз у самий раз,
Щоб зависати у собі із невмінням когось любити,
Із пластмасою у грудях замість серця, що згоріло.

Алкоголь, руки в крові, розбите скло, з'їдає злість,
Спускаюсь вниз, душу випльовую ударами на біс,
Це як кіно, де я під музику падаю з висоти,
Фатальний стрибок, падіння, вже немає наших крил.

Їх обрізали в момент, коли злетів на самий верх,
Весна мені залишила дозу болю на десерт,
Та я живий і я сміюся, альтер-я встає з колін,
Прощавайте жалюгідні, я ніколи не один.

Встречаю эту весну, опять будни минора,
Солнце светит не для меня, чувствуя стыд,
Апрельские узоры на бутылке из-под вина,
На небе не осталось места, все до дна.
Приветствую в болезненном мире моих мыслей,
Не убегает, когда найдешь с ними похож связь,
Глотайте все слова, которые дарю в микрофон,
Последние проблески света полетели уже на дно.
Так надоело быть хорошим, и таким уж хорошим?
Альтер-эго вырывается на волю, я сдох уже,
И моя весна сгорела в огне, в психозах,
Извините за откровенности мерзкой эту дозу.
И, наверное, по-другому я просто не могу,
Я выплевывает всю боль и голос срываю снова,
В порох перетираю себя и сгорает стыд,
Эстетика существования, вырвалась на извне.

В бескровных и отчаявшихся днях на фоне тепла,
Внезапные изменения в направлении движения в ваших сердцах,
Места все распродали, дешевая цена билетам,
Какие отдам за бесплатно, я все просчитал.

Отсылаю всех подальше, я снова между этажами,
Между мирами, что различиями счастье дарили,
Разбиваю руки в кровь, в окна сгоняю злость,
На стенах этих синих пятна от крови моих надежд.
Это удар, за ударом, ночью ломаю эти стены,
Идиот, не разучился искренне так мечтать,
Разувериться в в искренности, который никак не может,
Сроки давности не действуют для любви, выносит
На новый уровень восприятия всех окружающих реалий,
Безупречный мир последних событий ярких и настоящих,
Черный настроение бессознательного жизни, я перестал уже,
Разрисовывать красками эту мертвую реальность.

А вы такие все безупречны, вы такие идеальные,
Ну хоть пиши с вас картины розовыми цветами,
Силуэты без наполнения, размыты мертвые тени,
Неужели вы действительно верите в то, что вы счастливы?

Идиоты, я смеюсь вам в лицо без колебаний,
Лишь тошноту вызывает чувств всех ваш страх,
Эти необычные несколько недель, к сожалению, уже запомнил,
Наручниками прикован к моментов, где устами,
Прикасался к присутствию твоей, я падал,
В лазури глаз, которую ты подарила,
Которая на самом деле была только дешевой ложью,
Синтетические чувства, которые я вырвало в небо.
Все так искренне, подавился на контрасте этими фразами,
Строки больного мозга, ты поймай их всех сразу,
И не спиткнись, когда будешь так с кем играть,
Когда же упадешь под откровенным истинным нажимом.

Заправься новой дозой, вдыхай по десять раз,
За один день белого дыма, это как раз в самый раз,
Чтобы зависать в себе с неумением кого-то любить,
С пластмассой в груди вместо сердца, сгорело.

Алкоголь, руки в крови, разбитое стекло, съедает злость,
Спускаюсь вниз, душу выплевывает ударами на бис,
Это как кино, где я под музыку падаю с высоты,
Роковой прыжок, падение, уже нет наших крыльев.

Их обрезали в момент, когда взлетел на самый верх,
Весна мне оставила дозу боли на десерт,
И я жив и я смеюсь, альтер-я встает с колен,
Прощайте жалкие, я никогда не один.