Текст песни Noizy Minor - Фенікс

Блакитний дим роз'їдає мереживо спогадів,
Саме ним вбиваю я залишки совісті,
Гітарний ритм - жалюгідна пародія сповіді,
Ілюстрація фіналу вже мертвої повісті
Спостерігаю твій біль, такий нестерпний,
Розтоптане світло, серце затерпло
Замість тепла - туман сигаретний,
В твоїй країні ілюзій тепер вже мертво.

Там, де весна
згоріла,
Виростуть квіти, і знову спалахне моя зоря,
Як фенікс повстану з вогню,
І знов згадаю я, для чого серед всіх вас живу.

Для для когось псих я, для когось зайвий,
Не так, як всі, вибачте, що незвичайний,
Та я ніколи не ставив це за мету,
Твою порожню унікальністю бачу наскрізь всю.
Я завжди чесний, не люблю встановлених правил,
І ваша клітка на той світ мене скоро відправить,
Ми ж всі помрем, то чого ж тоді смерті боятись?
Разом пірнем з висоти, в обійми до асфальту
Давай стрибай, ідіот, а я ще не спішу,
Бо я незламний, не боюся я крапель дощу,
У сяйві нот я умиюсь наступного ранку,
Промоклі кеди дозволяють нам вийти за рамки.
Ставай же ти поряд зі мною,
Білий місяць покаже нам шлях,
Із сяйвва нам стежку постелить,
Назавжди спалить дорогу назад.

Там, де весна
згоріла,
Виростуть квіти, і знову спалахне моя зоря,
Як фенікс повстану з вогню,
І нагадаю вам несправжнім, для чого я тут живу.

Голубой дым разъедает кружево воспоминаний,
Именно им убиваю я остатки совести,
Гитарный ритм - жалкая пародия исповеди,
Иллюстрация финала уже мертвой повести
Наблюдаю твою боль, такой невыносимый,
Растоптано свет, сердце онемело
Вместо тепла - туман сигаретный,
В твоей стране иллюзий теперь уже мертво.

Там, где весна
сгорела,
Вырастут цветы, и снова вспыхнет моя звезда,
Как феникс восстану с огня,
И снова вспомню я, для чего среди всех вас живу.

Для для кого-то псих я, для кого-то лишний,
Не так, как все, извините, что необычный,
И я никогда не ставил это своей целью,
Твою пустую уникальностью вижу насквозь всю.
Я всегда честен, не люблю установленных правил,
И ваша клетка на тот свет меня скоро отправит,
Мы же все умрем, то чего же тогда смерти бояться?
Вместе нырнет с высоты, в объятия к асфальту
Давай прыгай, идиот, а я еще не спешу,
Я несгибаемый, не боюсь я капель дождя,
В свете нот я умоюсь следующее утро,
Промокшие кеды позволяют нам выйти за рамки.
Оставайся же ты рядом со мной,
Белый месяц покажет нам путь,
С сяйвва нам тропу постелет,
Навсегда сожжет путь.

Там, где весна
сгорела,
Вырастут цветы, и снова вспыхнет моя звезда,
Как феникс восстану с огня,
И напомню вам ненастоящим, для чего я здесь живу.