Текст песни Noizy Minor - Неідеальний світ

Неідеальний світ кидає мене об мокрий асфальт,
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.
А тепер без порожніх слів, просто постріл почуттів,
Серед осені вибух яскравий - барви на папір,
Я загубився серед власних режисерських ходів,
Мої всі версії зникають у нотах осінніх днів.
Не вистачає вже метафор для відвертих історій,
Бери і став це у виставах, достатній хоч буде простір,
Дістаньте же з глибини ярлик із надписом "людина",
Це не пафос, це єдине, що чіпляє постійно.

Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.

Усе життя - це сублімація, заміна єдиних понять,
Абстракція чорнила в сторінках на цих листах,
Все як верстат, що беззупинно виконує свою роль,
Я перестав вже сподіватися на вас, я вже не той.

Моя це осінь, мій цей дощ, всі вікна розбиті вщент,
Розмалювала чорно-білими фарбами мій портрет,
Забороняєш існування, поєднання цих сердець,
Мій невловимий план для щастя розчиняється весь.

Він попадає під прес твоїх холодних очей,
Твоє мистецтво чарувати й вбивати в один момент,
У статиці завмирає надія на дотик рук,
Відверто серце чекає продовження увертюри.

В той час, як сонце золотить при заході небеса,
Це так нагадує тебе, я красу у серці сховав,
Щоб міг я знов порівняти, коли поруч з тобою,
Зафіксувати дотик миті, як дешевий полароїд.

Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Ці чорно-білі світи, до неба разом дістанем.

Ми бачили як дощ розмалював чо рний асфальт,
Коли сонце вже сховалося, це після вистави,
Тоді як світло неяскраве з ліхтарів розливало,
Все перед нами візерунками, під нашими ногами.
Мені так було цікаво зі стрічки ловити кадри,
Спостереження, оцінки, реації всі яскраві,
І погляди виринали випадкові місцями,
І твоя посмішка у відповідь на дотик очами.

Я розумію, що гіпербола - теза мого життя,
Та по-інакшому не можу, нікому ж не обіцяв,
Що буду жити у реальності, яку нам створили,
І так щосили нав'язуєть кожен день, аж до могили.
А я зриваю ці стіни, як у дитинтві я вірю,
І вибачатись за відвертість не хочу тай і не вмію,
Я дякую тобі за осінні всі кольори,
За все натхнення і за ноти нові в моєму житті.

Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.

The imperfect world throws me on the wet asphalt,
And I don't want to be kind, I'm frustrated, goodbye,
I fell with the sun into darkness among the clouds,
This insomnia in reality is depicted in verse.
And what is all this false, empty, transparent days,
In the heights I saw the sincere hearts I so longed for,
In the whirlpool of my fantasies colors were born,
The pictures where I am with you, saw the lights in a dream.
And now without empty words, just a shot of feelings,
In the middle of autumn the explosion is bright - paints on paper,
I got lost in my own directorial moves,
All my versions disappear in the notes of autumn days.
Metaphors are no longer enough for candid stories,
Take it and become it in performances, though there will be enough space,
Get a label from the depth with the inscription "man",
It's not pathos, it's the only thing that sticks constantly.

My ideal world, imperfect reality,
And you shared this space with me in the mirror,
Hold my hand, paint with colors,
All black and white worlds, we will reach the sky together.

All life is sublimation, replacement of uniform concepts,
Abstraction of ink in the pages on these sheets,
All as a machine that continuously performs its role,
I stopped hoping for you, I'm not the one.

This is my autumn, this is my rain, all the windows are smashed to pieces,
Painted my portrait in black and white,
You forbid the existence, the union of these hearts,
My elusive plan for happiness dissolves all over.

He falls under the pressure of your cold eyes,
Your art of enchanting and killing in an instant,
In statics the hope for a touch of hands freezes,
Frankly, the heart is waiting for the continuation of the overture.

While the sun is gilding at sunset,
It reminds you so much, I hid the beauty in my heart,
So that I can compare again when next to you,
Capture the touch of the moment like a cheap Polaroid.

My ideal world, imperfect reality,
And you shared this space with me in the mirror,
Hold my hand, paint with colors,
These black-and-white worlds, we will reach the sky together.

We saw the rain paint the black asphalt,
When the sun has set, it's after the show,
While the dim light from the lanterns spilled,
Everything is in front of us with patterns, under our feet.
I was so interested in catching footage from the tape,
Observations, evaluations, reactions are all vivid,
And the views emerged in random places,
And your smile in response to the touch of your eyes.

I understand that hyperbole is the thesis of my life,
But I can't do otherwise, I didn't promise anyone,
That I will live in the reality that was created for us,
And so he imposes with every effort every day, up to the grave.
And I break down these walls, as in childhood I believe,
And I do not want to apologize for frankness and I do not know how,
I thank you for all the autumn colors,
For all the inspiration and for the new notes in my life.

My ideal world, imperfect reality,
And you shared this space with me in the mirror,
Hold my hand, paint with colors,
All black and white worlds, we will reach the sky together.