Сонце пробиває наскрізь те, що колись
Ми могли назвати своїм домом.
Червоні смуги. Чорні плями. Тісно сплелись
Спогади у темряві розлому.
І примари дійсності в стінах гудуть,
Що, нажаль, не змінює суть:
Лише подих лишився на склі,
Лише дотик у пам’яті тіла
Та відбиток у мокрій землі.
Але подих лишився на склі
Та пом’яті, підрізані крила,
Що дрижать в летаргічному сні.
Бо колись – назавжди відлетіла.
А сама – назавжди відлетіла.
Все пішло. І навіть тіні, що ховались від
Нас, коли не тиша, а руїна
Тут царила, нехтують полишити свій слід,
Мов Адам, відрікшись від Каїна.
І примари спогадів в серці гудуть,
Мов чогось чекають та ждуть…
Лише подих лишився на склі,
Лише дотик у пам’яті тіла
Та відбиток у мокрій землі.
Але подих лишився на склі
Але подих лишився на склі
Та пом’яті, підрізані крила,
Що дрижать в летаргічному сні.
Бо колись – назавжди відлетіла.
The sun is breaking through what it once was
We could call it our home.
Red stripes. Black spots. They were closely knit together
Memories in the darkness of the rift.
And the ghosts of reality in the walls are buzzing,
Which, unfortunately, does not change the essence:
Only breath remained on the glass,
Just a touch in body memory
And the imprint in the wet earth.
But the breath remained on the glass
And the memory, the cropped wings,
Shivering in a lethargic dream.
Because once - it flew away forever.
And she - it flew away forever.
It's all gone. And even the shadows that hid from
Us, when not silence, but ruin
Here reigns, unwilling to leave their mark,
Like Adam, having renounced Cain.
And the ghosts of memories in the heart are buzzing,
Like waiting and waiting for something…
Only breath remained on the glass,
Just a touch in body memory
And the imprint in the wet earth.
But the breath remained on the glass
But the breath remained on the glass
And the memory, the cropped wings,
Shivering in a lethargic dream.
Because once - it flew away forever.
