дорога,
якою я йшов додому,
крізь холод та спеку, туман і дим,
змагаючись з вітром, болем і втомою,
гріла мене завжди.
вона то пірнала у хащі стежкою,
то розросталася у шосе,
повзла крізь міста, де ніхто не мешкав...
я йшов. забувши про все.
і я
невтомно,
вголос і пошепки,
спільне шукав у різних снах.
дорога додому – часто найдовша.
але завжди - одна.
.дорога додому.
в найглибших річках було надто мілко,
найвищі гори зривали сміх.
чужі вокзали, мости і домівки,
вели мене до своїх.
і в мить, коли в сутінках місяць світився,
і сріблом погладжував стебла трави,
десь там, на порозі мого дитинства,
на мене чекали Ви.
і ми
невтомно,
вголос і пошепки,
спільне шукали у різних снах.
дорога додому – часто найдовша.
але завжди - одна.
.дорога додому.
road,
I was going home,
through cold and heat, fog and smoke,
competing with wind, pain and fatigue,
always warmed me.
she then dived in the thicket of the trail,
then it grew in the highway,
crawled through cities where no one lived ...
i was going. forgetting everything.
and I
tirelessly,
aloud and whispers,
searched together in different dreams.
the road home is often the longest.
but always one.
.The Way Home.
in the deepest rivers it was too shallow,
the highest mountains were bursting with laughter.
other stations, bridges and homes,
they led me to theirs.
and the moment when the moon shines at dusk,
and stroked the stalks of grass with silver,
somewhere out there, on the cusp of my childhood,
you have been waiting for me.
and we
tirelessly,
aloud and whispers,
searched for in different dreams.
the road home is often the longest.
but always one.
.The Way Home.
