Долий мені іще вина,
в багрянім танці дай надпити.
Хіба ж тут є чиясь вина,
що нам схотілося любити?
Налий іще. Не до країв -
таке розлити буде шкода,
і краплі на руках твоїх,
і їх приємна прохолода
нехай розтануть на мені,
і у заплетених обіймах
ми станем маревом у сні,
лише заплутаним видінням.
І кришталеві почуття
затягне пурпурова хмара,
та ми з тобою до кінця,
поки живе у нас уява.
Допоки дихаєм, живем
і поки скло ще не розбилось
в обіймах ти зігрій мене
і доведи, що не наснилось.
Що ми з тобою... просто ми,
і хай комусь це не збагнути,
наперекір зловісним "ні",
навчились чимось більшим бути.
Я й досі згадую ту ніч,
невпевнені слова, обійми,
чомусь поплутані думки
і теплі руки, що тремтіли.
Роки невдалі занести
хотіли нас кудись окремо,
та ось сидим лиш я і ти
і сміємось, і ростемо.
Ми так лишилися удвох
хоча і пізня вже година,
все так як і тоді було
та тільки з іншими очима.
Даремні часу кораблі
пливуть, та нас хай не
чіпають,
вітрила їхні замалі
і хай там як вони не сяють,
не проміняю ні на що
твої зіниці темно-мідні,
і хай це буде всім на зло,
що стали ми з тобою рідні.
автор: Віталій Лісовицький
декламатор: Олександр Діденко
Give me more wine,
let me drink it in a maroon dance.
Is there anyone's fault here,
what did we want to love?
Pouring more. Not to the brim -
such a spill will be a pity
and drops in your hands,
and their nice coolness
let them melt at me,
and in tangled embrace
we will become a dream in a dream,
only a confused vision.
And crystal feelings
tighten the purple cloud,
and we're with you till the end,
as long as our imagination lives.
While we breathe, we live
and until the glass had broken
you warm me in the arms
and prove that you have not dreamed.
What are we with you ... just us,
and let no one understand it,
contrary to the ominous "no",
have learned to be something bigger.
I still remember that night,
uncertain words, hugs,
for some reason mixed thoughts
and warm, shaking hands.
The years were unsuccessful
wanted us somewhere separately,
but here you and I are sitting
and we laugh and grow.
We were so alone
though it's already late hour,
as it was then
but only with different eyes.
Time-consuming ships
swim, but don't let us
touch,
sailed their little ones
and let them not shine there,
I do not change anything
your pupils are dark copper,
and let it all be evil,
that we became dear to you.
author: Vitaliy Lisovytsky
declamator: Alexander Didenko
