Давай, без церемоній та образ!?
Зітремо свою гордість розумінням,
Загубимо пиху мінливих фраз...
Давай, вкладемо всі наші уміння,
Аби розмова душу відвела,
І більшого, повір мені, не треба.
Нас доля з поворотом розвела -
Для цього, значить, є якась потреба.
Хто перший заговорить? Хто змовчить?
Чи матиме це значення потОму?
Чи хтось не розпочавши закінчить
Й без того... геть промовчану розмову!?
Нам треба відпустити ту весну,
Щоб більше не триматися за небо.
Згадаєш ти про віддану красу...
Мою... яка давно для інших вмерла.
Зізнаємось у щирості думок,
За що, тобі промовлю я: "Спасибі" -
Для нас обох це був важливий урок,
А спогади нехай живуть щасливі...
Та на цей раз, уже не напишу...
Прощальних (з болем в серці) мемуарів.
Сьогодні я для тебе залишу
Рядки із твоїм подихом останні.
Давай, без церемоний и образ !?
Сотрем свою гордость пониманием,
Потеряем спесь меняющихся фраз ...
Давай, вложим все наши умения,
Чтобы разговор душу отвела,
И большего, поверь мне, не надо.
Нас судьба с поворотом развела -
Для этого, значит, есть какая-то необходимость.
Кто первый заговорит? Кто промолчит?
Будет ли это значение спустя?
Или кто-то не начав закончит
И без того ... совсем промовчану разговор !?
Нам надо отпустить ту весну,
Чтобы больше не держаться за небо.
Вспомнишь ты о преданную красоту ...
Мою ... давно для других умерла.
Признаемся в искренности мыслей,
За что, тебе произнесу я: "Спасибо" -
Для нас обоих это был важный урок,
А воспоминания пусть живут счастливые ...
И на этот раз, уже не напишу ...
Прощальных (с болью в сердце) мемуаров.
Сегодня я для тебя оставлю
Строки с твоим дыханием последние.
